Рішучі освітні реформи можуть підняти економіку України

Людський капітал – економічна цінність навчання, набуття навичок та збереження здоров’я людей впродовж усього життя – відіграє дуже важливу роль у зусиллях країн зменшити бідність і прискорити економічне зростання.

Україна традиційно вигравала від хорошої системи освіти, яка допомагала стимулювати економічний розвиток. Справді, Україна має високоосвічену робочу силу: 40% людей у віці 25 років і старше мають вищу чи неповну вищу освіту. Водночас, у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОСЕР) вищу освіту має трохи більше 30% населення, у Німеччині – 25%). 

Однак, попри це, на людський капітал припадає лише невелика частка національного багатства України (34%), тоді як для країн ОЕСР з високими доходами цей показник становить 70%, а для країн регіону Європи та Центральної Азії – 62%. Дохід на душу населення та продуктивність праці в Україні також залишаються одними з найнижчих у регіоні.

Чому ж внесок освіти в економіку України не є значнішим? У нещодавно проведеному Світовим банком дослідженні сфери освіти в Україні визначено кілька ймовірних причин.

Навчання в школі та отримання освіти не дають тих навичок, яких дедалі частіше вимагає економіка України. Розрив у результатах навчання збільшується внаслідок різниці в суспільно-економічному статусі та різниці між якістю навчання у сільській та міській місцевості. Довіра населення до системи освіти знизилася і багато українців дуже незадоволені її якістю. Корупція та слабка академічна доброчесність погіршили якість освіти та знизили цінність дипломів.

Водночас, Україна витрачає на освіту значну частку державних ресурсів: 6% ВВП, порівняно із середнім показником 4,4% в країнах ОЕСР. Однак низький показник кількості учнів у розрахунку на одного вчителя у середній освіті та роздута мережа закладів вищої освіти свідчать про те, що витрати на освіту є неефективними та недостатньо результативними.

Визнаючи серйозність цих проблем, Україна розпочала реалізацію своєї досі найбільш амбітної програми реформування освіти. Основним напрямком цієї програми є концепція “Нова українська школа”, яка впроваджує нову формулу компетентнісно орієнтованого та інклюзивного навчання в системі початкової та середньої освіти, а також надає першість самостійності та відкритості перед контролем та наглядом.

Нині здійснюються також реформи у сфері професійної та вищої освіти, спрямовані на демонтаж централізованих структур минулого та на підтримку інтеграції України до широкого Європейського простору вищої освіти.   

Однак реалізація цієї амбітної програми реформ потребує вирішення низки важливих проблем.

Незважаючи на те, що школам, закладам вищої освіти та органам місцевого самоврядування надано ширшої інституційної автономії в питаннях планування та освітньої політики - все ще слабкими є структури врядування та підзвітності, а також інституційний потенціал.

Високий рівень державних видатків на систему освіти, безумовно, свідчить про наміри України підтримувати освіту, але попри це, наявні ресурси недостатньо орієнтовані на стратегічні цілі та результати.

Концепція “Нової української школи” запроваджує сучасні підходи до навчальних методів і програм, але стимули та можливості вчителів все ще слабо узгоджуються з конкретними вимогами цієї реформи.

Реформування систем як середньої, так і вищої освіти забезпечують більше можливостей та гнучкості у виборі навчальних курсів і програм, однак учні та студенти, їхні сім’ї та роботодавці в Україні не мають достатнього доступу до інформації та зворотного зв’язку щодо різних можливих варіантів навчання та їхньої прив’язки до потреб ринку праці.

Широкомасштабне реформування сфери освіти є тим, чого очікують і на що заслуговують українці. Тому вирішення нинішніх проблем має вкрай важливе значення для руху вперед та потребує застосування цілого спектру інструментів освітньої політики.

Таке реформування означає зміцнення структур та установ урядування; підвищення адресності спрямування ресурсів за допомогою реформування фінансування вищої освіти та управління робочою силою викладачів; впровадження дієвіших стимулів для вчителів та поліпшення інформаційних потоків шляхом вдосконалення систем оцінювання учнів, консультування з професійної орієнтації та здійснення моніторингу. 

Збереження імпульсу реформ потребуватиме рішучої і широкої підтримки зацікавлених сторін, а також ухвалення законів і регуляторних актів, які забезпечать сильне керівництво, що дасть змогу перетворити бачення реформ у реальність. Важливим буде також ретельний моніторинг прогресу, пряма взаємодія із зацікавленими сторонами та посилене використання суспільних впливів і громадських активістів.

Рішучі реформи у сфері освіти України можуть відіграти ключову роль у стимулюванні економічного зростання та суспільного процвітання.